Двічі його оминала смерть: завтра Кілія проведе в останню путь стрільця-зенітника

Завтра, 5 жовтня, Кілія попрощається з 37-річним уродженцем міста, старшим солдатом, стрільцем-зенітником Денисом Мокану, який два дні тому назад загинув на Херсонщині внаслідок мінометного обстрілу під час виконання бойового завдання. Цю трагічну звістку журналісту інформаційної агенції  «Юг. Today» повідомив молодший брат полеглого бійця Євген.

Як розповів нам родич загиблого зенітника, Денис Мокану народився 3 липня 1985 року в Кілії. У рідному місті закінчив вісім класів школи №4. Згодом перебрався до Болграду, де став вихованцем славетної 25-ої окремої повітряно-десантної бригади та паралельно закінчував вечірню школу. У двадцятирічному віці Денис
протягом дванадцяти місяців проходив строкову службу в протиповітряній обороні в Севастополі.

Потягом двох років, з 2012 по 2014 рік, Денис працював на Кілійському суднобудівельно-судоремонтному заводі, де отримав кваліфікацію суднозбірника четвертого розряду. За словами брата солдата Євгена, вони вдвох часто працювали в Європі та Африці, займаючись судноремонтом.

«Брат був, перш за все, Людиною у найкращому розумінні цього слова – добрим, щирим, мав багато друзів, до нестями любив свою родину, тому й пішов на фронт, аби захистити рідних від окупантів. Другим по важливості його «коханням» була рибалка, якій він приділяв багато вільного часу», – так
згадує воїна Євген.

Ще на початку розв’язаної росією війни Денис
записався до лав територіальної оборони, а у квітні вже поїхав на фронт. Десь у середині жовтня чоловік повернувся з зони бойових дій до своєї родини – дружини Наталі та трьох неповнолітніх синів (тринадцятирічного Івана, дванадцятирічного Назара та шестирічного Єгора). Саме тоді, під час десятиденної відпустки, молодший брат востаннє бачив старшого живим.

Євген підкреслив, що близьку йому людину двічі оминала смерть. Принаймні саме про це розповідав йому Денис. Перший раз військового зачепив ракетний уламок, який розтрощив мобільний телефон. Вдруге над солдатом пролетіла ворожа ракета, не вибухнувши.

Останній дзвінок від Дениса з «пекельної» Херсонської області пролунав першого листопада, коли молодший син Єгор святкував своє шестиріччя. Євген розповів нам, що зв’язок з братом постійно уривався. Але навіть ті короткі слова, які він почував від бійця, нагадували прощання, хоча у Дениса вже був великий
бойовий досвід.

Другого листопада, потрапивши під мінометний обстріл, кілійському зенітнику, на жаль, не вдалося врятуватися від загибелі…

Він добровольцем пішов боронити українську землю на початку широкомасштабного вторгнення росії. Відійшов у Небесне військо чудовий сім’янин, батько трьох дітей. Усі сльози виплакала уже його дружина.

Війна вперто продовжує забирати найкращих. Непоправне горе втрат породжує розпач, що переходить у зовсім непритаманну нам ненависть, рясно
политу людською кров’ю і сльозами. Хоча сльози – це теж кров. Тільки з душі, тому такі прозорі й чисті.

Завтра, 5 листопада, Героя поховають у рідній Кілії. По всій Кілійській громаді субота оголошена Днем жалоби для гідного вшанування пам’яті військовослужбовця. 

Інна ДЕРМЕНЖІ, фото – Євгена МОКАНУ