Книжковий клуб в Одесі: як мати дитини з аутизмом створила безпечний простір для відпочинку

Жителька Одеси Олена Труфкіна розповідає про роботу свого книжкового клубу «Маша-Яша», який в час повномасштабної війни став простором для безпечного дозвілля мешканців міста.

«Коли я шукала приміщення під оренду, то мріяла, щоб воно було світле і просторе, з панорамними вікнами. І була дуже засмучена, що вдалось винайняти тільки підвал. А як почалась війна, стала думати: «Ура, яке гарне місце, як вдало я сюди заїхала!»

Олена Труфкіна

Від хобі до власної справи

Бізнес Олени почався із захоплення дитячими книжками. Коли її старша дочка Маша була маленькою, вона створила для неї бібліотеку. Потім почала розповідати про книги знайомим, сусідам, давати поради. Книжковий клуб веде свій початок з Viber-групи «Маша-Яша» (за іменами дітей), створеної у 2017 році. На той
момент дочці було чотири роки, а Яші – рік. В групі Олена писала відгуки про книжки, пізніше почала їх продавати через Інтернет. Спочатку друковані видання підприємиця зберігала вдома, потім брат поділився приміщенням під склад. Бо вони на той момент вже не вміщались у квартирі.

Так все починалось

Кілька років книги зберігались на Великій Арнаутській, аж поки
клуб не переїхав на інше місце. Олена активно торгувала через соцмережі, вела свої сторінки в Facebook та Instagram, де робила огляди книжок, розповідала про своє життя. Бізнес потребував розширення, місця, де люди б могли зібратись. Олена облаштовувала нове приміщення, планувала урочистості, однак повномасштабна війна зненацька перервала всі плани.

Книги

Довгий час
книжки зберігались прямо вдома

«Відкриття мало статись 26 лютого 2022 року, однак на нього прийшли тільки ми вдвох з чоловіком. Гостей навіть не чекали, бо на той момент половина Одеси вже була в евакуації в інших країнах. Ми з моїм чоловіком очікували, що за кілька днів ситуація заспокоїться, пробули тут до першого березня. Зрозуміли, що все серйозно, і на два місяці поїхали в село до рідних.
Повернулися тоді, коли прибрали танки від Оперного театру. До цього часу провулок на Дерибасівській, де знаходиться наш клуб, був законсервований, до нього неможливо було підійти. В мене було стільки товару, а я не могла до нього дістатись, бо не власник приміщення, а лише орендар», – згадує Олена.

Коли стало зрозуміло, що хоч війна і не закінчується, однак основна небезпека для Одеси минула, постало питання: «Що робити далі?». Як розвивати власну справу і чи розвивати її
взагалі. Довелось змінювати формат роботи та шукати нові способи протриматись на плаву. Книжковий клуб «Маша-Яша» – це не магазин, а місце за інтересами. Звісно, книги це ключовий, але не єдиний інтерес, який об’єднує всіх гостей.

Місце зустрічі змінити можна

До клубу приходять як діти, так і дорослі

Олена Труфкіна чесно зізнається, що в перші місяці
повномасштабного вторгнення не знала, що робити далі. Була ідея навіть розпродати залишок продукції та закрити книжковий клуб. І до російського вторгнення в Одесі не було настільки багато людей, що читають, щоб стабільно заробляти на продажу книжок, а в перші місяці 2022 року книжки однозначно не входили в десятку пріоритетів. Але згодом одесити самі підкинули їй ідеї, що робити далі.

«Книжковий бізнес
– робота доволі збиткова, це не та справа, якою я б радила людям займатись. Однак в людей постала потреба в дозвіллі. Чимало бізнесів позакривались, а я працюю, в мене безпечно і гарно. Те, що почали відбуватись майстер-класи, те, що люди почали повертатись з евакуації й приходити на наші заходи, дало певний поштовх. І так вийшло, що однієї суботи зібрались разом, потім другої, третьої, я зібрала кошти на оренду, настрій піднявся і думаю: «Ну нехай ще трошки попрацюємо». І кожен місяць
так», – говорить Олена.

Майстер-клас у клубі

Олені вдалось організувати безпечний простір для одеситів

Олена орендувала приміщення до повномасштабного вторгнення, і була не в захваті від того, що воно у підвалі. Однак в період постійних повітряних тривог та періодичних обстрілів таке розташування стало перевагою, яке дозволило
відновити та не припиняти роботу. Сюди збираються дорослі на презентації книжкових новинок, діти приходять на майстер-класи. Вони розмальовують шопери, футболки, в’яжуть іграшки, малюють картини. І почувають себе в безпеці.

В останні два роки книжковий клуб багато уваги приділяє українській книзі. Адже довгий час до України, й до Одеси зокрема, більшість літератури приходила на експорт із російських видавництв. Після війни зріс запит на україномовні книги. Та й самій засновниці
книжкового клубу захотілось підтримати видавництва, які в складний час намагаються розвиватися та видають багато цікавих книг. З деякими видавцями зав’язались дружні стосунки. Зокрема, в клубі регулярно проводить зустрічі «Видавництво Старого Лева», бо в них немає свого бомбосховища, а у «Маші-Яші» є.

Інклюзія не на словах

Яша, один з ідейних натхненників
книжкового клубу, має аутизм

Книжковий клуб «Маша-Яша» став простором, де можуть знайти підтримку батьки дітей з особливими освітніми потребами. Такий запит сформувався через особисту історію Олени. Її молодший син, восьмирічний Яша, має аутизм. Тому в гості до клубу часто приходять мами, розповідають свої історії, питають поради, цікавляться контактами спеціалістів. Так жінці прийшла ідея об’єднатись, організувати простір саме для батьків дітей з інвалідністю. Їм дуже
тяжко і вони майже не отримують допомоги.

На зустрічах можна пограти в настільні ігри, випити чаю або навіть домашнього вина, поговорити про свої проблеми. Це закритий клуб, до якого може приєднатись кожен охочий. Зустрічі батьків відбуваються стабільно раз на місяць. Колись прийде п’ять осіб, колись сім. Буває приходять люди просто так, бо знають, що їх тут приймуть, а дітям буде де погратись. На жаль малюків сприймають не всюди.

«На наші зустрічі можна
приходити з дітьми, моя старша донька Маша займається з ними, ліпить, малює, поки батьки відпочивають. Маша – моя помічниця, права рука, я б сказала. Їй всього одинадцять років, але нині я ставлюсь до неї, як до дорослої. Вона більше як моя подружка, активно бере участь в житті магазину, робить відеоогляди книжок. А ще дуже допомагає мені в організації заходів, зокрема з дітьми з особливими освітніми потребами. Маша мій партнер, моя подруга, а Яша – це дитина-радість. Це вже не біль, це
прийняття і радість», — говорить Олена.

Маша, старша дочка Олени, активно допомагає їй у книжковому клубі

Аутизм з Яшею назавжди, але прийняття цього факту в жінки прийшло, тільки коли хлопчику було близько семи років. В батьків, які тільки починають свій шлях, є уявлення, що вони попрацюють з дитиною
активно кілька років, і всі діагнози відступлять. В реальності ситуація значно складніша. Адже діти з аутизмом здебільшого потребуватимуть постійної підтримки, їхні особливості будуть з ними все життя.

Згадуючи себе, Олена зазначає, до певного віку теж жила надією, що Яша стане як усі діти, піде до звичайної школи. Але в якийсь момент варто прийняти особливості дитини, бо жити одними сподіваннями складно. Прийняття приходить через біль, однак, коли починаєш бачити особистість, а
не діагноз, стає простіше. Коли мати вже змирилась з думкою, що її син ніколи не заговорить, у сім років Яша вимовив свої перші слова.