Космос Олександра Ройтбурда. Яким ми запам’ятали митця, що пішов

8 серпня помер художник-постмодерніст, представник української «Нової хвилі» та директор Одеського художнього музею Олександр Ройтбурд. Його смерть стала жахливою несподіванкою для всіх. Він хворів на рак, але не хотів про це говорити, і лише найближчі знали про його стан і абсолютне небажання лягати в лікарню.

За попередніми даними, прощання з митцем відбудеться 11–12 серпня в Одеському художньому музеї — про деталі повідомлять згодом. А ми згадаємо, який він був — суперечливим, сучасним, позамежним.

Нова хвиля українського мистецтва

Ще у червні цього року Олександр Ройтбурд активно працював над виставкою «Від 20-х до 20-их». Це спроба зібрати загальну картину розвитку українського мистецтва за 100 років — і його роботи також увійдуть в цю історію.

У 1983 році Ройтбурд закінчив художньо-графічний факультет Одеського педагогічного інституту. Політичний перелам у 80–90-ті роки та експерименти митців зі стилем породили таке явище як Нова українська хвиля — і Ройтбурд був на її вершині. 

Він став засновником асоціації «Нове мистецтво» в Одесі, побував головою правління Центру сучасного мистецтва Сороса в Одесі та директором галереї Марата Гельмана в Києві.

Його роботи з біблійними мотивами, недомовленістю у вигляді картин без назви, символікою дзеркал і химерно видовжених частин тіла запам’ятовуються глядачеві надовго. 

«Я пишу світ таким, яким я його пишу», — зазначив якось художник, і цей стиль справді був неповторним.

Створював художник і яскраві натюрморти, які називав «портретами речей» — та навіть у таких картинах простежувався філософський задум та якась особлива, суто «ройтбурдівська», меланхолійна палітра кольорів. 

Видавництво «Основи» якось спробувало зібрати увесь творчий шлях Ройтбурда докупи — і вийшов том на 444 сторінки. 

Його роботи висять у музеях Нью-Йорка і Нью-Джерсі, а також у нашому, Одеському художньому музеї.

Модернізація музею

У 2018 році Олександр Ройтбурд став директором Одеського художнього музею. Модернізовувати заклад він вирішив з буденного, але не менш важливого — відремонтував дах. Потім розширив експозицію, встановив логіку у розміщенні експонатів в окремих залах.

За неповний рік роботи Ройтбурда музей заробив на 2 мільйони гривень більше, аніж за попередній — та попри це Ройтбурда достроково звільнили з посади директора. Таке рішення ухвалила Одеська облрада з ініціативи представників “Опозиційного блоку”. Довгі судові позови, апеляції — і лиш наприкінці 2020 року він знову обійняв цю посаду, вже остаточно, за рішенням Верховного Суду, який визнав звільнення незаконним.

Ставши депутатом Одеської облради, Ройтбурд належні йому за законом гроші на депутатські потреби теж вкладав у музей. Тож без його підтримки та ентузіазму Одеський художній музей уявити неможливо.

«Його ніби витягли з пазла світу»

Мабуть, у всіх, хто пов’язаний з культурною сферою, ще ніколи стрічка новин так не рясніла спогадами, як 8 серпня.

Журналістка Зоя Казанжи згадує про Олександра Ройтбурда: 

«Це була тривала і запекла боротьба за Одесу, яка точилася скрізь, де бував Олександр.

Ми дуже багато сперечалися. Разом з тим, з ним неможливо було посваритися, якщо у вас виникала певна хімія і ти був для нього своїм. 

Ця втрата — не просто якась персональна; його ніби витягли з пазла світу. Ми не дружили «взахльоб», але йому завжди можна було подзвонити, сказати, що до тебе приїхали гості, і попросити провести екскурсію. Він погоджувався і питав, коли буде зручно. Олександр дуже хотів, щоб інші побачили іншу, українську Одесу (і я не стільки про національну ознаку, скільки про все найкраще, що тут є).

Я не знаю, як ми будемо в Одесі справлятися з цією втратою. Мені дуже болить за Одесу, бо я розумію, що всі, як коршуни, зараз налетять на Одеський художній музей. Для людей, які зараз дуже радіють смерті Ройтбурда, немає нічого святого, їх ніщо не зупинить. Найважливіше нам зараз, відплакавши, рятувати від цих коршунів музей і місто».

А поет і перекладач Борис Херсонський згадав свого друга таким, яким він був — суперечливим і відчайдушним:

“Одесса известна как город литераторов и город художников. И впрямь, хороших и даже замечательных художников в городе было немало. Но великий художник был один. И это — Ройтбурд. Фантастическая энергетика, невиданная продуктивность, широта тематики, смелость и даже необузданность. Сколько выставок за короткое время! Сколько поражающих воображение работ! Какие замечательные статьи о нем, какие каталоги!

Мы познакомились когда-то в Пале-Рояле, где молодые художники продавали за гроши свои работы. Познакомились и подружились сразу. Творческий путь Саши у меня перед глазами. Весь, разнообразный, провокативный, постмодернистский и неоклассический.

Он не вписывался в наш город, который он наградил титулом «ПГТ «Одессочка». Ушаты грязи, вылитые на Сашу, особенно когда он выиграл конкурс на должность директора ОХМ, описанию не поддаются. 

Он не вписался в наш город и в должности директора музея, хотя для музея он сделал очень много. Как никто — много. От композиции до фандрайзинга, до вечеров, концертов и лекций в стенах музея.

Он ушел в место, в существование которого отчаянно не верил.

Туда, где нет болезни и печали и воздыхания. Говорят — спи спокойно. Но ты был слишком беспокойным, чтобы успокиться за пределами земной жизни. Беспокойных и энергетичных снов тебе, дорогой друг.”

Серед тих, хто згадує Ройтбурда, і підприємець, президент літературної корпорації «Meridian Czernowitz» Святослав Померанцев:

“Сьогодні, в результаті хвороби, помер мій друг — Олександр Ройтбурд. Спочивай у мирі, друже, та вибач за все. Висловлюю глибоке співчуття рідним та близьким від себе та від всій корпорації Meridian Czernowitz. 

У нас були спільні плани на майбутнє. Все буде за графіком, Ройтбурде!”

Пам’ять буде жити

У вересні 2021 року у видавництві Meridian Czernowitz вийде книжка Олександра Ройтбурда «Вірші дилетанта», проілюстрована Сергієм Жаданом — задля неї поет і художник помінялися ролями. За спогадами багатьох знайомих, у Ройтбурда були непогані тексти, деякі з них можна прочитати на його сторінці у Facebook.

Якось Олександр опублікував свій текст за 1997 рік, «В детстве мне было очень жаль погибших космонавтов». Олександр теж був неначе космонавтом, який відкрив нам новий світ — без страху, без кордонів і рамок. І нам теж дуже шкода з ним прощатися.