Одеський міжнародний кінофестиваль пройде у Києві: програма

Павло Тичина — постать складної епохи, людина, чия творчість віддзеркалювала непрості часи, у які він жив і творив. Його любов до природи була такою сильною, що отриману в подарунок рушницю він ніколи не використав. Він володів сорока мовами, але не афішував цього. Його фанатична любов до української мови врешті-решт призвела до звільнення з посади міністра. Проте, це не зламало його духу. Молодий Тичина подарував Україні яскраву поезію, наповненусимволізмом, музикою та світлом.

Саме тому редакція ШоТам хоче поділитися з вами фактами з життя митця, якого знищила радянська влада.

Павло Тичина був талановитим українським поетом і музикантом, який народився в бідній багатодітній сім’ї. Його батько був суворим, а мати — лагідною. Велика роль у житті Павла належить його першій вчительці,Серафимі Морачевській, яка помітила його таланти і допомогла йому вступити до архієрейського хору, що дозволило отримати освіту в духовному училищі.

В училищі Тичина відзначався успіхами у співі, малюванні та літературі, але не розумів, чому навчання велося незнайомою мовою,а не рідною українською. Його талант до малювання відкрився завдяки місцевому священику, який подарував йому кольорові олівці після того, як хлопчик намалював на побіленій стіні.

Павло Тичина захоплювався творчістю індійського поета Рабіндраната Тагора, якому присвятив вірш «До кого говорить?»‎ у1925 році. Природа була головним натхненням для Тичини, і він завжди ставився з трепетом до живих істот.

Тичина був знайомий з багатьма відомими людьми, зокрема з поетом і диригентом Григорієм Верьовкою, з яким він дружив усе життя. Також він мав дружні стосунки з художниками Василем Касіяномта Олексою Шовкуненком.

У 1921-1923 роках Павло разом з Верьовкою очолювали самодіяльний хор, де познайомилися з молодим Анатолієм Павлюком, який зберігав особистий архів Тичини під час окупації Києва.

Павло Тичина мав чудовий голос і грав нашести музичних інструментах, зокрема на гобої та кларнеті. Він познайомився з композитором Миколою Леонтовичем у 1920 році.

Дружиною Тичини була Лідія Петрівна Папарук, з якою він пережив багато труднощів і випробувань. Вона захоплювалася його грою на музичних інструментах.

Тичина не хотів вступати до компартії, але був змушений подати заяву. Він був міністром освіти, працюючи над розвитком шкільної системи в повоєнні роки. Тичина також активно сприяв відкриттю Музею Тараса Шевченка.

Будучи міністром освіти, Тичина обстоював не тільки розбудову шкіл з українською мовою навчання, а і введення її в усі сфери діяльності. Фанатична любов Тичини до української стала причиною відставки поета з цієї посади.

Вдруге Тичина добровільно відмовився від портфеля, коли пішов у відставку з посади Голови Верховної Ради України. Він не волів підписати постанову, згідно з якою батьки могли відмовитися від вивчення їхніми дітьми української мови в школах.

ПавлоТичина був відомий своєю скромністю і любов’ю до книг. Він мав одну з найбільших приватних бібліотек в Україні, що налічувала 21 тисячу книг.

Кожну свою книгу він обов’язково позначав підписом, тому що власного екслібрису (книжковий знак) у поета не було.

Він володів приблизно 40 мовами, що дозволяло йому читати літературу в оригіналі. Однією з мов, якою він володів досконало, була вірменська, яку він вивчав з носіями –вірменськими торговцями Харкова. Для роботи з іншими мовами Тичина використовував словник, не зупиняючись перед труднощами у пошуку нових знань.

У молоді роки Павло Тичина переписувався зі всесвітньовідомим норвезьким письменником, нобелівським лауреатом Кнутом Гамсуном. До речі, Тичину також двічі номінували на Нобелівську премію.

Він був уважним і добрим до людей, часто допомагав молодим талантам і викладачам. Його дружина Ліда та теща Катерина Кузьмівна Папарук-Тичина відігравали важливу роль у його житті та підтримували його творчість. Тичина був дуже відповідальним і добрим до своїх колег і підлеглих, залишаючись вірним своїм принципам до кінцяжиття.