Традиції та мрії: майстриня з Балти створює унікальні вишиванки

Марія Вербецька з міста Балта — народна майстриня, вишивальниця — мріє, щоб всі люди були одягнуті у вишиванки. І не лише на свята.

На власне весілля вишила близько двох десятків рушників

— Це ж так чудово, коли йдеш у магазин чи на базар у гарномувишитому вбранні. Хочу, щоб квітли вишиванками вулиці, щоб всі знали, що ми українського роду, — ділиться мріями Марія Стахівна.

Вишивка захопила Марію ще тоді, коли вона малою бігала до своєї хрещеної мами на годенки. Це були вечори, коли у хаті хрещеної збиралися дівчата: вишивали, в’язали, співали. 

– А мені так було цікаво те все. Тож хрещена і навчила мене вишивати, — розповідає Марія Стахівна.

Аколи на уроках домоводства навчилась ще й кроїти і шити, то поєднала свої уміння, які набули витонченості і переросли у майстерне хобі.

Дівчина вишивала рушники, серветки, наволочки. Коли зустріла свого Миколу і він запропонуваводружитися, перед нею постало відповідальне завдання — виготовити близько двох десятків рушників. То була перша серйозна робота. І головне – усі рушники відрізнялися, бо мали різне призначення на весіллі.  

Чому весільний рушник не можна зшивати?

– Треба булоприкрасити коровай, вшанувати ікони, перев’язати нанашок і старост, дружок, з’єднати руки молодят, отримати благословення батьків. Є й правила до самого весільного рушника. Візерунок на обох кінцях повинен мати відмінності. Вишивати треба на цілому полотні, борушник символізує сімейне життя та життєву дорогу молодих, тому не можна його зшивати. В композиції має бути хрест — він благословляє молодих на створення сім’ї. Це оберіг рушника і символ батьківської та материнської енергії. Я за три дні можу пошити і вишити вишиванку, — ділиться своїм уміннямжінка.

Золоте весілля влаштували діти

— Батьки жили на Вінниччині. Татопрацював завучем у профтехучилищі, а мама – вихователькою. Там народилася я, а через чотири роки і мій брат Толік. А потім ми переїхали до Балти, бо тут жила вся родина, — розповідає донька майстрині Ольга Черненко. – Наші батьки, їхні теплі стосунки були взірцем щасливого сімейногожиття. На них хотіли бути схожими.

Той рушник, яким єднали руки подружжя, єднав їх і на золотому весіллі, яке влаштували для них діти. Цей рушник для сім’ї став оберегом і дорогою реліквією.

Гідними людьми виховали дітей — донечку Ольгу, яка сьогодні є редактором Балтської районної газети «Народна трибуна», і сина Анатолія — він працює в Києві у будівельній сфері.  

За методикою Вербецького навчаються й досі

УБалті Микола Вербецький, якого вже три роки немає з нами, працював начальником МТС, заступником начальника райсільгосптехніки. А потім перейшов до філіалу Одеського навчально-виробничого комбінату. Тут спеціальну освіту отримували люди зрілого віку, які пропрацювали багато років, а відповідної освіти не мали. Це були шестимісячнікурси, що випускали по два-три класи за курс. 

– Тато розробив методички для навчання трактористів і електрогазозварювальників, за якими й досі навчаються у профтехучилищах, — розповідає Ольга. 

А Марія Стахівна до пенсії працювала вихователькою. 

Вишивання повернуло до життя

Робота, дім, домашні клопоти майже не залишали часуна хобі. А коли дванадцять років тому Марію Стахівну спіткала біда і їй довелось пережити непросту операцію, жінка повернулася до вишивання. Як каже донька, вишивка і стала початком реабілітації, одним зі стимулів повернення інтересу до життя.

Всі композиції жінка малює сама. За цей час вона вишила понад 300 робіт. Серед них чоловічі і жіночі комплекти для мистецького колективу «Перейм’яночка», для гурту «Надвечір’я» із села Йосипівка на Савранщині, для освітян Балтщини.Багато творчих колективів одягнуті у її дизайнерський одяг. До майстрині йдуть і модниці, щоб оздобити своє вбрання, пошити ексклюзивний одяг.

Мають вишиванки від матусі діти, а від бабусі — двоє онуків та троє правнуків. Також всім онукамвишила Марія Стахівна рушники «На щастя — на долю».

Вміє жінка і гарно в’язати гачком та спицями. Але сьогодні, через проблеми із зором, мусить зробити паузу у своєму хобі. Радіє, що і в родині, і у знайомих є багато речей, що пронизані її любов’ю. 

— Українська вишивка – це оберіг  і справжній скарб українського народу. Тому дуже хочу, щоб всі жінки з гідністю носили красиві вишиті сукні, а чоловіки – вишиті сорочки. Щоб душа раділа, — ділитьсябажаним Марія Вербецька.

Актуальна інформація ЗА Одесу у нашому Telegram каналі! Новини, фоторепортажі та історични факти про Одесу.